1. Повага до індивідуальності дитини (врахування бажань, інтересів, потреб), її самостійності, допомога у пошуку шляхів виходу зі складних ситуацій.
2. Формування системи цінностей та збереження в сім’ї емоційного комфорту.
3. Підвищення психологічної освіти батьків, набуття знань, урахування індивідуальних та вікових особливостей дитини.
4. Забезпечення тісного взаємозв’язку і взаємодії зі школою та іншими дитячими колективами. Лише дружні, відкриті стосунки дитини з батьками, взаємодопомога, турбота та увага забезпечать добрі відносини в сім’ї,бажаний результат виховання.

Дитину не карають:
1. За те, що вона чимось не влаштовує дорослих: холерика за те, що він непосидючий і впертий, сангвініка – за рухливість, флегматика – за повільність, неврівноваженого – за плаксивість.
2. Під час їжі.
3. Якщо вона зазнала невдачі (вона й без того засмучена, присоромлена, пригнічена). Краще підтримати її.
4. За необережність, а вчать обережності, роблячи висновки з прорахунків дитини; за повільність, незібраність (за цим може бути приховане занурення в себе або фантазування); за забруднений і порваний одяг, а вдягають відповідно до обставин; за прорахунки самих батьків тощо.
5. На людях (в автобусі, на вулиці), адже це ще й публічне приниження.
6. При молодшій дитині, оскільки підривається авторитет старшої, а якщо є ревнощі між дітьми, то це може породити озлобленість у старшої дитини, а в молодшої – злорадство, а це погіршить їх взаємини.
7. За емоційність, імпульсивність, енергійність. Здатність передбачати наслідки своїх вчинків остаточно формується у дівчаток до 18 років, у хлопців – до 20, але навчати цього слід з трьох, а особливо з п’яти років. Карати за вчинки, які дитина не може передбачати, – значить карати зате. Що вона дитина.
8. Поспішно, не розібравшись: краще пробачити десятьох винних, ніж покарати одного невинного. Необхідно поєднувати покарання з іншими методами виховання, дотримуючись педагогічного такту та враховуючи вікові та індивідуальні особливості дитини. Реакція батьків на вчинок дитини має бути продуманою, вільною від негативних емоцій. У реакції не повинно бути істеричності. На істеричний крик, жестикуляцію, надлишок емоцій дитина відповідає тим самим. Не повинно бути люті, гніву. Лють призводить до надмірних покарань, а це породжує в батьків муки сумління. Спочатку покарали, а потім шкодують, жаліють. Тепер в очах дитини винні батьки і вона стає в позу ображеної. Не слід погрожувати дитині, краще попередити. Часом погроза сприймається гірше, ніж саме покарання. В погрозі завжди є шантаж, і зрештою дитина також починає шантажувати батьків.

Яка провідна рука – права чи ліва?

У випадку явної лівокорукості дитини у дорослого є два шляхи: надати їй можливість нормально розвиватися відповідно до своєї природи; і намагатися з лівші зробити правшу, тобто йти всупереч природі, перетворюючи дитину на невротика, який робитиме те, що вимагають, але відчуватиме відразу до цих видів діяльності. При цьому можуть виникати заїкання, енурез, нервові тики, нав’язливі рухи, що, зрештою, не може не позначитися на характері дитини, особливостях спілкування з людьми – дорослими й однолітками. У малюка можуть розвинутися комплекс неповноцінності, низька самооцінка. Це дає кожній дитині можливість, розв’язувати різноманітні життєві задачі. Проте одна дитина користується «послугами» лівої півкулі, а друга – правої. Майже кожний малюк має провідну руку, око, вухо. Якщо провідними є парний орган, це свідчить на користь переважної регуляції пов’язаного з ним виду діяльності (моторної, зорової, слухової) лівої півкулі, і навпаки. Таким чином, навчивши лівшу їсти, малювати, писати правою рукою можна, проте коли справа дійде до писемної мови, викладу думок, виникатимуть труднощі – дитині буде важко правою рукою виражати свої думки. А зламати і все почати спочатку – майже неможливо. У лівші інакше, ніж у правші, побудований мозок. Отже, його мислення, психіка дещо інакші. Як правило, ліворукі діти більш вразливі, емоційні, рухливі, запальні, гнівливі, гірше звикають до нових умов життя, тонше диференціюють колір і форму предметів. Можна сказати, що вони більше, ніж праворукі, індивідуалізують навколишній світ. Мабуть, саме тому серед ліворуких дітей багато художньо обдарованих. Слід урахувати, що в ході навчання ліворукі діти більше орієнтуються на відчуття (зорові, тактильні та інші), ніж на мовлення. Отже, для кращого розуміння матеріалу їм потрібна опора на малюнок або наочний посібник. Лівші важко працювати у великих групах та жорстко регламентованих умовах. Їхня стихія – індивідуальна робота без жорсткої регламентації, зорієнтована на реалізацію власної ініціативи та інтуїції. Якщо на це не зважати, лівша може стати важко виховуванню, невротичною дитиною. Ускладнює життя лівшам і те, що оточуючі предмети, призначені для правшів, є для них незручними (відчиняти двері, користуватися побутовою технікою, грати на музичних інструментах). Не намагайтеся зробити лівшу такою, як усі, довіряйте її природі. Пам’ятайте: вона володіє такими унікальними задатками, які відсутні у багатьох правшів!

Ні – виховній агресії в сім’ї!


Виховуючи дитину, ми частіше використовуємо метод «агресії» і спрямовуємо на дитину потік нищівної енергії з величезним негативним зарядом. Ми зриваємося на дитині, не розуміючи, що цим «заряджаємо» її. А вона, не в змозі розрядитися, як ми з вами, накопичує агресію в собі. І рано чи пізно ця агресія дасть взнаки – дитина хворіє (від легких колік до серйозних психозів). Своєю нищівною словесною агресією батьки зазвичай намагаються наївно припинити імпульсивну агресію дитини, не замислюючись над тим, що дитина, коли стане дорослою, апробує такий урок на батьках. Ще один вид виховної агресії – тілесна: биття, ляпаси. Будь-яка дія бере реванш протидією. Ляпас колись може відгукнутися насильством, а биття – злочином. Вихована такими методами дитина дзеркально спрямовує потік агресії на своїх дітей. Вона не забуде гнів батьківських емоцій і, сама стане пригнічувати. Своїми методами виховання ми позбавляємо дитину права на виявлення негативних емоцій, хоча самі їх провокуємо. Дуже важливо, щоб ми використовували симпатію та усмішку, підтримку, співчуття та навіювали доброту, бо всі негативні емоційні вияви позначаються на психічному стані дитини. Змініть тактику виховних впливів і полюбіть її, свою дитину. Якою б вона не була. Адже обов’язок батьків – зробити свою дитину щасливою. Тільки батькам під силу прокласти правильний шлях взаємин. Виявіть розуміння і любов, і дитина відплатить вам тим самим – любов’ю та розумінням!

Як зняти дитячу агресію.


1. Замислитися над причинами такої поведінки.
2. Якщо причина агресивності – дефіцит батьківської уваги, то Ви самі знаєте, що потрібно робити.
3. Не карайте малюка фізично.
4. Не кричіть, не звинувачуйте дитину у вчиненому. Це не допоможе.
5. Спробуйте заспокоїти та відвернути дитячу увагу.
6. Поговоріть із дитиною, розкажіть, чого Ви від неї очікуєте.
7. Якщо напади агресії відбуваються досить часто, можна допомогти дитині і спрямувати її агресію в безпечне русло. Це можуть бути заняття спортом, найкраще – плаванням.
8. Іноді агресивним дітям допомагає боксерська груша, що знаходиться вдома у доступному місці.