Сучасні підходи до організації занять

Консультація для вихователів –

“Сучасні підходи до організації занять”

У дошкільній дидактиці традиційно виокремлюють такі основні види дитячої діяльності: ігрову, предметно орієнтовану і навчальну, які є суспільними за походженням, змістом і формою.

Особливості навчальної діяльності дошкільників

На відміну від інших видів дитячої діяльності, ефективність навчальної залежить від того, наскільки кожна дитина розуміє і приймає навчальне завдання – навчання чогось нового.

Виокремлюють три форми навчальної діяльності:

• навчання у процесі повсякденного життя;
• заняття за вибором дітей;
• обов’язкові (спеціальні) заняття.

Науковцями і практиками визнано, що формування навчальної діяльності можливе лише під час спеціально організованих занять, коли дитина приймає навчальне завдання, поставлене вихователем, і засвоює способи його розв’язання.

Нині, на жаль, заняття часто перетворюється на дидактичний каламбур – веселу, дотепну гру, після якої мало що залишається в головах, душах і серцях дітей. Водночас відмова від занять як основної форми навчання в дошкільному закладі й використання лише ігрових форм роботи негативно позначається на розвитку дітей і підготовці їх до школи. Варто наголосити, що так званий нетрадиційний (іноді навіть пишуть – інноваційний) підхід до організації навчання дітей далеко не завжди може гарантувати ефективність освітнього процесу. Часто трапляється так, що не традиційність лише шкодить. Новація заради новації, не традиційність заради моди – хибний і вельми небезпечний шлях.

Навчальна діяльність – це різновид діяльності, що полягає у засвоєнні суб’єктом знань, вироблених людством.

Отже, некоректно використовувати термін «нетрадиційне заняття» з дітьми. Адже це означає, що до проведення такого заняття вихователь використовував лише традиційні форми роботи з дітьми. Але ж у цьому немає нічого поганого. Талановитий фахівець може провести заняття, використовуючи лише традиційні форми роботи з дітьми, так, що всі «новітні шоу» поряд з ним змарніють. Усе залужить від професіоналізму педагога, а не від того, було це заняття традиційним чи якимось іншим.

Сучасні технології нас цілком підкорили – проникли практично до всіх сфер нашого життя. Природно, що десь це на краще, десь не зовсім. Одним з найуживаніших термінів упродовж двох останніх років на теренах інтернету є «педагогічний дизайн».

Педагогічний дизайн заняття

Педагогічний дизайн заняття – це спланований систематичний процес, що передбачає реалізацію таких чотирьох компонентів:

• предметно-просторового;
• пізнавально-діяльнісного;
• соціально-особистісного;
• рефлексивно-творчого.

Отже, педагогічний дизайн заняття складається із зазначеного мінімуму компонентів. Своєю чергою, кожен із компонентів складається з комплексу необхідних елементів. Розглянемо зміст кожного з компонентів.

Предметно-просторовий компонент

«Простір» і «середовище» близькі за своєю суттю поняття. Простір існування людини, тобто середовище її існування, – це природне і соціальне оточення людини. З огляду на це дуже важливо розглядати освітній простір як систему впливів і умов формування особистості дитини, а також можливостей для її розвитку, що містяться в соціальному і предметному оточенні. Якщо йдеться про освітній простір, ми маємо на увазі локальний простір дошкільного навчального закладу і зокрема конкретний простір заняття – мікропростір. Отже, мікропростір – це сукупність матеріальних чинників освітнього процесу та міжособистісних відносин, які встановлюють суб’єкти освіти (педагог і дитина) у процесі своєї взаємодії на занятті.

Основна мета організації простору заняття полягає у прагненні педагога побудувати, змоделювати процес навчання так, щоб кожна дитина опинилася у сприятливих для її розвитку умовах, відчула комфортний вплив усього освітнього процесу заняття. Змістовно предметно-просторовий компонент освітнього простору заняття може містити такі елементи:

• групова кімната, зала (затишний кабінет) для ефективної роботи – тепла, добре освітлена, з необхідним мінімумом зручних модульних меблів;
• естетичний наочний і дидактичний матеріал розвивального характеру;
• технічні засоби навчання – комп’ютер з підключенням до інтернету, мультимедійний проектор, телевізор з великим екраном;
• символічна атрибутика.

Пізнавально-діяльнісний компонент

Пізнавально-діяльнісний компонент складається з комплексу елементів, які дають змогу суб’єктам освітнього процесу залучатися до різних видів діяльності, концентруючи їх особистісне зростання і прагнення до успіху. Цей комплекс елементів забезпечує:

• діяльнісну структуру освітнього процесу на занятті;
• гнучкість і розвивальний характер програмових вимог, які реалізують під час заняття.

Соціально-особистісний компонент

Соціально-особистісний компонент – це стиль презентації навчального матеріалу педагогом, заснований на принципі розвитку партнерської взаємодії з дітьми, тобто особистісно орієнтовані форми навчання. Інакше кажучи, названий компонент – це педагогічне забезпечення розвивальних можливостей освітнього простору.

Рефлексивно-творчий компонент

Рефлексивно-творчий компонент несе на собі основне навантаження щодо задоволення і розвитку потреб суб’єктів освітнього процесу у:

• відчутті безпеки;
• збереженні і підвищенні самооцінки;
• визнанні з боку оточення;
• самоактуалізації.

Основними елементами цього компонента є:

• авторитет педагога;
• взаєморозуміння і задоволеність усіх суб’єктів взаємовідносин;
• позитивні установки на діяльність і взаємодію;
• якісна результативність взаємодії суб’єктів.

Педагогічний дизайн заняття передбачає зв’язок і взаємозалежність компонентів, зокрема:

• інтеграція просторово-предметного і пізнавально-діяльнісного компонентів забезпечує зав’язку, мотивацію заняття, актуалізацію та активізацію знань;
• пізнавально-діяльнісного та соціально-особистісного – створює певний психологічний клімат;
• соціально-особистісного і рефлективно-творчого – створює певний характер взаємовідносин суб’єктів.

Суб’єкти освітнього простору заняття – педагог і діти – перебувають в епіцентрі моделі педагогічного дизайну. Зауважу, що вихователю, безумовно, належить ключова роль в організації освітнього простору заняття.

Упродовж десятиліть заняття зазнавало модифікацій за всіма без винятку важливими і другорядними параметрами. Деякі знахідки педагогів виявилися корисними, а саме: тематичний розподіл запропонованого дітям мовленнєвого матеріалу, робота за блоками і складеними модулями тощо. Проте деякі не виправдали себе, зокрема заняття-шоу та розважальні заходи, які більше схожі на «театр одного актора», де автором, режисером і навіть виконавцем ролей є одна людина – вихователь.

Заняття як процесуальна система базується на положеннях дидактичної теорії. Виокремивши зі всієї сукупності компонентів дидактичної підсистеми ті, що закономірно повторюються, і побудувавши дидактичну «сітку», можна встановити зв’язки між компонентами заняття, а потім визначити його структуру.

Структура заняття – це сукупність різних варіантів взаємодії між елементами заняття, що виникають у процесі навчання і забезпечують його цілеспрямовану дієвість.

Структура заняття визначається його змістом і місцем у циклі занять. Традиційно заняття складається з етапів, кожен з яких пов’язаний з рухом до поставленої мети в межах повного часового відрізка і є структурним елементом заняття. Проте один дише «набір» етапів заняття, розміщених у певній послідовності, не складає його структури. Структура заняття зумовлюється сукупністю закономірностей внутрішньої організації, згідно з якими компонуються його етапи.

Сучасне заняття – це форма навчання дітей дошкільного віку, в якій педагог, працюючи з усією групою, підгрупою або індивідуально у визначений режимом час, організовує і спрямовує пізнавальну діяльність з урахуванням індивідуальних, вікових можливостей і освітніх потреб кожного вихованця.

Педагогічні стереотипи та дидактичні штампи

Педагогам часто доводиться стикатися з необхідністю переосмислення особистого досвіду і власної педагогічної системи, долати педагогічні стереотипи та дидактичні штампи.

Конспект заняття

До педагогічних стереотипів і дидактичних штампів варто віднести використання словосполучення «конспект заняття».

Іноді від вихователів можна почути такі фрази: «Робота більше не приносить задоволення», «Не розумію, навіщо я цим займаюся і пишу ці кляті конспекти», «Роблю якусь безглузду, нікому не потрібну роботу». Зазвичай, це свідчить про те, що у вихователя професійна криза, яка, як відомо, виявляється у трьох аспектах: емоційному виснаженні, цинічному ставленні до праці та її результатів і нестачі почуття особистісного досягнення. Людина відчуває постійну втому, дратівливість, втрату інтересу до праці. У роботі вихователя дошкільного навчального закладу це може статися тоді, коли за «малим великого не видно», коли вихователь-методист наполягає на «паперовому мотлоху», і що більше написано, то вище цінується діяльність…От і пишуть вихователі «днями і ночами», «витворяють» щось нове і обов’язково – «нетрадиційне»…

Що ж означає поняття «конспект»?

Конспект – це письмовий текст, що систематично, коротко, логічно і зв’язно передає зміст джерела інформації (статті, книги, лекції, заняття тощо). Це систематичний, логічно зв’язаний запис, що об’єднує план, тези, виписки або принаймні два з цих типів записів. Наголосимо, що перша частина визначення цього поняття – систематично, коротко, логічно і зв’язно передає зміст – це основні вимоги, яким має відповідати конспект за суттю. Адже виписки з окремими пунктами плану, якщо в цілому вони не відображають логіки викладу, якщо між окремими частинами запису немає смислового зв’язку, – це не конспект. Конспект коротший, ніж інші види записів. Але конспектом, написаним одним педагогом, не завжди можуть користуватися інші. Конспект заняття можуть писати фахівці, вихователі, які мають достатній теоретичний і практичний досвід. Зазвичай конспекти доповнюють новими матеріалами, удосконалюють, уточнюють.

Систему конспектів іноді відносять до технологій.

Сценарій заняття

Сценарій – це текст, написаний як основа для певної форми роботи (вистави, розваги, свята тощо). Це сюжетна схема чи заздалегідь підготовлений детальний план проведення певного заходу. Сценарій зазвичай нагадує п’єсу.

Сценарій заняття з дітьми – це сюжетний, підготовлений заздалегідь план проведення заняття, який умовно можна розділити на частини:

• зав’язка – герой або герої, з якими діти знайомляться зазвичай під час сюрпризного моменту (експозиція), потрапляють у драматичну ситуацію, що підводить до ускладнення (перша частина заняття – комунікативна діяльність – запитання до дітей, актуалізація знань, словника тощо);
• ускладнення – найскладніша частина сценарію, що містить обов’язкове ознайомлення з чимось новим і невідомим (друга частина заняття – пізнавальна діяльність – введення нових слів, ускладнення та збагачення активної лексики дітей тощо);
• перипетії, до складу яких може входити одне або кілька ускладнень, і кульмінація – момент найвищої напруги сюжету – апогей, коли досягається вища точка (третя частина заняття – перетворювальна діяльність – вправи з формування граматичної правильності мовлення тощо).
• розв’язка і фінал (четверта частина заняття – оцінно-контрольна діяльність, рефлексія).

Сценарій заняття доцільно писати студентам, які готуються до педагогічної практики в дошкільних навчальних закладах, вихователям-початківцям та під час підготовки відкритих переглядів занять усім вихователям незалежно від стажу роботи.

Особливості сюжетних частин заняття

На перетині першої та другої частин заняття відбувається зав’язка, яка:

• забезпечує розуміння дітьми змісту своєї пізнавальної діяльності;
• мотивує пізнавальну діяльність дітей та пробуджує інтерес до неї;
• спонукає дітей до пошуку шляхів розв’язання ситуації, що склалася.

Головним на цьому етапі заняття є «зачіпка» – несподіванка, дивовижна подія, що спантеличує, створює проблемну ситуацію, новий поворот в уже відомому матеріалі, сюжеті.

Наприкінці другої частини заняття відбувається ускладнення змісту пізнавальної діяльності, а саме:

• ознайомлення з новими термінами;
• розуміння дітьми змісту ускладнень своєї діяльності;
• усвідомлення мети діяльності – того, чого вони можуть досягти на занятті, чого від них очікує вихователь.

Найважливішим на цьому етапі є будь-який вияв дитячої пізнавальної активності: здогад, судження, припущення, елементарна гіпотеза тощо. А також важливим є чіткість визначення педагогом нових термінів і понять. Саме вони дають дитині змогу усвідомити відмінність попереднього знання від нового. У цій частині слід активізувати в мовленні дітей такі мовленнєві звороти, як-от: «мені здається», «я не згоден», «можливо, це не так», «я вважаю», «на мою думку» тощо.

Третю і четверту частини заняття розділяє кульмінація – діти під час перетворювальної діяльності розв’язують проблемну ситуацію, практично засвоюючи матеріал. Дуже важливо, щоб кожна дитина працювала у природному для неї темпі, маючи змогу поміркувати, усвідомити своє рішення і дії.

І завершує заняття розв’язка, під час якої відбувається обговорення виконаної роботи, очікуваних і одержаних результатів.

Остання четверта частина заняття є його епілогом, який додає заняттю цілісності. Адже саме цей етап передбачає рефлексію особистих досягнень дітей під час заняття. Найважливішим є спонукання дітей до самоаналізу, усвідомлення результатів своєї діяльності та діяльності інших.

Отже, ми розглянули сучасні підходи та авторське тлумачення термінів:

• педагогічний дизайн заняття;
• конспект заняття;
• сценарій заняття.

Зауважимо, лише керівник дошкільного навчального закладу та вихователь-методист можуть визначити, як має діяти вихователь – розробляти дизайн заняття, писати сценарій чи конспект заняття.